Микола Істин ПРАКТИЧНІ ПРОЯВИ НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

ПРАКТИЧНІ ПРОЯВИ НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

Некстмодернізм це новий літературний напрям. Його прояви я повязую
не тільки з появою в Івано-Франківську літературного об"єднання
"Планета Некст Логос"( Планета Наступного Слова ), ініціатором
створення якого в 2011 році був я.
В основі некстмодернізму я вбачаю світоглядне розмаїття, що є
конструктивним, і має збагачувати, розбудовувати людський менталітет,
і сприяти свободі в суспільстві, та демократизації держави.
Некстмодернізм не обмежується персонально, чи географічно.Я вважаю
що до цієї літературної течії, напряму, може зараховувати себе кожен
кому близькі принципи некстмодернізму. Ці принципи, разом з
вищесказаним, я сформулював в статтях "Що таке некстмодернізм", та
"Відчинені двері некстмодернізму", але в них вони узагальнені,
теоретичні... В чому практичні прояви некстмодернізму в моїй
творчості, хочу пояснити на прикладі декількох своїх віршів , тематика
яких : Людська душа, як ідейна лабораторія розвитку життя... Інший
погляд на релігію, де передусім віра в Бога, а не сповідування
релігійних догм... Космос людської душі, і її метафізичний розвиток у
Всесвіті... Інтернет як нове літературне поле... Невідповідність
загальноприйнятих етичних норм до реальних потреб,...Альтернатива
суспільного устрою...Літературна весна... Метафізичний розвиток
України... В наш час, коли літературне слово багатьох письменників
зведене до рівня гри, я хочу в своїй творчості
висловити вище призначення літератури...
Продовжити цю статтю хочу проанонсованими віршами :


ПОЕЗІЯ НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

* * *

Взяти чистий аркуш паперу,
написати на ньому -- як все має бути,
принаймні там, де є ти,
з твоєї точки зору істини --
який ідеал існування у Всесвіті має посісти...
Ці слова, що надцінні довірити комп'ютеру,
та розіслати по інтернету
усьому світу,
як свою формулу екстазу,
мов частину всесвітнього пазлу,
як свій проект,
чим, власне, і є -- текст.
Всі книги,
і блоги,
все людство --
є вихід за межі програми,
пейзажу природи за рами,
крок в інше єство.
І в своїй неповторності
на частотах своєї душі, у її абсолюті
одягнутись у всесвітні тіла,
і до доброгармонії з Богом
відкрити реальні дороги...
Певно ідолам ще не одним --
бути скинутим у Дніпро,
як світоглядам другорядним,
доки народить народ досконале добро.
Чисті аркуші авторам віршослів, на Землі роздавали,
без брехні напівправд,
непростий людський труд, --
опишіть ідеали.


ПРИДУМАНІ СВІТИ

Ми всі живем в придуманих світах –

свідомість оселяється в культурах,

в законодавчім полі (звітах, актах),

в природи авторська також архітектура,

галактики підвішені над нами,

темний чаклун марить зміє-богами.

а ти що душе-інший

чи світліший..?

Види життя в недосконалих нішах –

всі поїдають інших щоби жити,

усім жорстокостям Земного виживання

можливе лиш єдине виправдання –

оці людські придумані світи,

бо попри авторів химерій і оман,

знайдуться і придумувачі істин

і певно буде в них толковий план

що прийме Всесвіт наче добрі вісті...

Бо і в Богів свої згасають сонця, –

то смерть знецінює недосконале все...

Що може людство дивлячись в віконця

на зорі, що воно для них несе –

Люди – творці, філософи поети –

будують сходи в неземні світи

розмріюють планети задоволень

де душевтілень –

всеможливі форми,

в гармоніях із Всесвітом в яких добро за норми...

Дивуюсь всім придуманим світам,

та вічних цінностей світи іще творити нам...


ЛЮДИНА

Фройд шукав не там,
бо як би не вдивлятись в викривлені дзеркала сновидінь,
справжньої людини всеодно не побачиш.

Лише свідомість, що зложена з безлічі ідей
висловлених мовою, є – галактикою
де люди запалюють своє сонячне добро,
та оселяються на планетах любові,
й відкривають гармонійні орбіти свого космосу думок
для процвітання, і щастя, як найвищого задоволення
матеріями життя !

Жити на Землі
втіленим в матерії чуттєвих задоволень,
і старатись віднайти на ній
свій маленький рай –
доброгармонійний з природою , суспільством,,
і державою ( котра не повинна бути диктатором
по-відношенню до людської особистості,
а має стати другом...)

Використати Земну сходинку –
для освіти душі,
збагачення її досвідом матерії,
і ідеями свідомості...

В Душі – мапа у Всесвіт, міст до раю, план ідеалу...

Бути поетом – це як архітектором взаємодії
задля всещастя Всесвіту,
збагачення себе його всескарбами.
І поділитися з ним світу свого дарами...


ДУША

Вона існувала ще задовго до --

Виникнення минулих, нинішніх, чи майбутніх релігій.

Людина ще кам'яного періоду

нашкрябувала на скелі ту душу із первісних ліній.

Духовність людства плекалася в матеріях як в колисках,

і вихователі її, та часові повитухи --

то історичні епохи,

з колоритними звичаями, в різних світоглядних масках.

Складні філософи, й прості землероби --

засівали душі думками -- зернами,

вирощуючи досконаліші плоди.

І найкращі будови з тіло-душ природи...

І майстри найвеличніші --

ті, що будують не на землі, а в душі...

А інженером людських душ

може бути не лиш найкрасномовніший поет,

або читач-багач, що має за скарбницю – менталітет,

але і найзлиденніший духовно-ніщий,

який лише шукає кращого.

А той --

Потойбічний, загробний світ духів

Навіть реальніший за наш,

Бо він надійніший за нас смертних,

І лише наші душі --

шукачі сущого

у Всесвіті майбутнього...

Світові ж релігії хай сотворюють свої духовні товариства --

Сповідуючи лише істину, і добро.

А ви вчіться вірити оцінюючи,

Відкидаючи зло,

Щоб не потрапити в ті храми --

що є лише душоловками

людства...


* * *

Проповідник, тримаючи в руці біблію

промовив: тут Всесвіт.

А я завів його до будинку

і заперечив: -- ні в твоїх руках лише галактика,

а це Всесвіт, і показав на тисячі книг.

Зображення людської душі

знаходять на артефактах

ще до нашої ери...

Як не нахилити небо,

не зробити із зорів намисто

і не повісити його на шию,

так вірою в щось --

не обмежити всю багатогранність

і всеможливість людської душі...

Жодна книга на світі без людини -- ніщо.

Сама людина є найцікавішою книгою,

яку читаю,

і пишу...


* * *

Бачу в твоїх очах невідомі світи,

незнайомі планети в просторах космічних,

непрочитані мною слова почуттів,

і мовчання в них райського співу птахів,

заглядаю у їх глибину загадкову

і втрачаю в юрбі цю красу, випадково,

як в оманливім леті зозулі

вже не відшукати тебе на Землі,

випадає все з колій, і кане у лету,

лиш не впадуть вірші перехожим під ноги,

не опалі листки --

не накриють сніги,

бо в поета перо чарівне, всеможливе,

бо мені не дано все прийняти як є,

бо поет у душі переписує світ,

де вірші -- це зірки, дум матерій проекти,

і будує незнані з любові планети

розмріявши Всесвіт

до щастя всецвіття...

Сотворити із слова свій космос душі,

Дарувати галактики віршів --

всім людям Землі,

це поетів -- орбіти, і долі.


* * *

Все що треба,

Підводячи слово до Неба,

ці світи що з Землі проросли

зберегти у душі

наче в Шатлі,

мов майбутні панети з ідей,

як комети контексту,

вірші зерно-зорі,

сонця космосу мовні

посіяні серед людей...

І за позаземною орбітою

Недовідомі, найдальші галактики

розприкрасити добротою

винайденою людиною...

З філософської фляги --

всеможливістю форми і змісту життя --

відродити --

зів'ялі часи і простори буття...

Як алхімік, з пробірок,

із формул думок --

вдосконалити Всесвіт...

Ідеального щастя дорога

Веде від людини до Бога...

Домовина ж не дім...

Всі поразки людські на Землі

Мов загублені іграшки

десь у дитинстві,

що не варті плачу ще дитячого людства.

Всесвіт все відшкодує --

людині

що диво у слові збудує...



Літоб"єднанню
"Планета Наступного Слова"
присвячую

ПЛАНЕТА НЕКСТ ЛОГОС

Це здіймання в атаку
під кулі сарказму, і чавлення іншості танком.
Вірші у самвидаві як цвіт на морозі, у березні,
перші ластівки в літературній весні.
Сісти за ці столи
як престоли ,
через подолання-
передпрезентаційного хвилювання,
до плювання на загальноприйняті погляди,
І живого читання прози свободи,
що була донині, обмежена догмами наче гратами.
Та уміння триматися стильно
(тими, кого для миті цієї народжено)
перед журналістськими фотоапаратами.
Цей несанкціонований захід,
як невідомої зірки схід,
не запланований методистами,
викликає в пересічного кар"єриста-
недоумкувате здивування,
як і у всіх псевдоморалістів , які після бою-
привласнюють мундири упавших героїв.
Ось вам –
Чиновникам продажним.
І літературщини клопам книжним.
Інші світи...
І другі Всесвіти...
Що не вкладаються в голови конформістів.
І виходять за межі консервативних змістів.
Цій убогій країні,що не знала розквіту.
І недосконалому світу.
Неокласикам.
Від Некстмодерністів.
Ось вам- вірші віртуальної контркультури,
креативної версії , нової літератури...


***
Сняться мені незнайомі сайти
де заходжу слухати ще не написані пісні,
сняться потяги котрими їду
в ще не заплановані поїздки...
Лиш не снишся мені ти –
що наяву виходиш на зупинці
в паралельні світи
які не перетинаються.
Лиш десь в душі залишається
відчуття твого значення в майбутньому...
Це все інтуіція – компас душі
не простий інструмент виміру
для заплутаних доріг,
загублених світів,
і ще не прокладених орбіт
де зможуть перетнутися навіть паралелі
у сферах що нині за межею досяжного...
Певно це воно,те шосте чуття
як маловідома здатність душі
(на відміну від обчислювальної машини)
вираховувати природу дива...



* * *

Створити сайт --
мов райський сад...
Де корабель космічний -- флешка.
Й навіть мобілки есемеска
несе в собі найвищий сенс...
В мій віртуальний світ --
повір.
На моніторі як душа,
а тіло стукає по клавішах.
Всесвітня павутина електрона --
скидає книгу паперову з трона.
Бо покоління що прийде без блату,
ніхто не вдіне в розкіш фоліанту,
за гроші не придбають собі слави
його безстрашні вільні самвидави.
А розлетяться світом інтернету
відверті вірші космосу поетів,
і загоряться зорі з їхніх творів,
закрутяться планети із промов...
Це інші інженери ідеалів.
Це модельєри всесвіту обнов.
Крізь конформізм, і догми кон'юктури
це пробивається нова література.


* * *

Вербально, перформансом, візією, --
проявляються у інтернеті поети,
на орбіти здіймаються наче планети,
приходять весною.
Тут живуть як вигнанці з реальності,
чи то агнці, пророки поезії у віртуальності.
Схід і захід тут їхньої слави.
Застигають, на сайтах закинутих, їхні забави.
Голограми примар
без контакту із їх авторами...

Всесвіт вмре без поетів, потухнуть зірки,
зникнуть за динозаврами люди,
і забуті боги, в саду райському гладити будуть трухляві гілки,
і нікого й нічого не буде.
Бо все втратить свій сенс, без красивої мудрості слова,
без зерна, як полова.

Усе менше читають...
І стомився Пегас перевозити гній,
заповідних віршів його крила чекають...
Вимирає поезій невизнаний геній.

І поети, -- лише особливі,
ті, що сонце запалять в душі,
що від їхніх поривів
предмети й слова стають сущі,
зможуть жити у всіх добрих сенсах й світах.
І не впадуть на стратах.
А проникнуть у сутність буття
всеможливих матерій всещастя...

Оприлюднені в часі та просторі вірші --
як сходи,
ведуть в ідеали,
у вище...



* * *

Непомічати привабливості жінок

це все-одно що небачити чудових пейзажів природи,

відмовитись від споглядання безлічі зорів,

немилуватись розмаїттям життєвих форм і змістів,

це наче виколоти собі очі

обрізати вуха, носа, та язика,

каструвати себе

позбутись рук і ніг, і взагалі всіх відчуттів,

перетворитись на аскетичного пустельника

і лиш молитовно посилати прохання

до того хто обіцяв знову воскресити тебе людиною.

Знайте, не все як треба з нашою мораллю,

і з нашими ідеалами майбутнього...

Я як бунтар на майдані безлюдному

кричатиму Вам --

замурованим в культури

та вірування

Які замість розвитку заковують людину в обмеження

-- Знайте, не все йде як треба!

Направду -- нам потрібні еволюції і революції душ і тіл,

щоби шукати ідеали,

щоби знайти для себе Всесвіт щастя...

І хоч ми живемо втілені наче на своїх малих зручних островах

проте вони лише частина Землі,

а наша планета є сходинкою Всесвіту,

і нам треба буде йти далі...

Тому природа забирає тіло

і каже душі -- іди...


* * *

Я п'ю цей мед життя...

Й красу жіночих тіл --

як землю райську відкриваю в відчуттях.

Вином і хлібом мій накритий стіл.

Милуюсь всіма дивами природи.

Знаходжу простір істинний свободи.

Скарб задоволення збираю звідусіль,

його дає людині навіть сіль.

Я вчуся у Землі --

як лікувати долі,

як забирає смерть

усе, що треба стерти,

як проростає знов на місці втрати цвіт.

І розумію, що усе лиш передмова,

прелюдія зірок,

зародження від слова,

світ -- репетиція, він тільки перший крок

до Всесвіту вистав

матерії прем'єр --

Тому писати став,

Щоб час цей не подер,

Щоби знайти світи,

і з віршів збудувати --

галактики ідей

і суті ідеалів,

де всеможливе щастя

в Всесвітніх відчуттях...

В Земних чорновиках праобрази, ескізи,

в котрих у Бога певно є потреба,

коли душі людей майстерні Неба...


* * *

Життя вбране --
в одежі традицій.
Опаспортизоване --
відділками поліцій.
Прономероване --
адміністраціями податкових інспекцій.
Виведене --
на орбіти цивілізацій.
За законами яких --
жити країні, і людині.
І найвпливовіший бог доль людських --
то всюдисущі гроші,
які як кровоносна система суспільства
присутні в кожній людинці як у клітинці суспільного життя.
І ми насходинці технічних амбіцій
помічаєм утопічність морів фінансових систем
лише з приходом тілесної смерті.
А я не проти традицій, еволюцій, і будь-яких цивілізацій.
Я лише хочу щоб все було по-душі і цьому житті.
І щоб кожна особистість що є територіально неагресивною
мала право на свій спосіб добро-життя
в толерантній ментальності державобуття,
в тому числі і право бути насправді істинно вільною.
Бо ми спутали справжній свободи смак,
як приручені революцією батога коні
на яких уздечки економік,
і хомути епох
осідлані любителями верховодити людськими табунами.


БУНТ ТЕКСТУ

Вибухає --
Коли тиск
на текст
цензурною стрілкою вже зашкалює.
А закон ставлять вище свободи слова,
і він безцеремонно обриває чиюсь розмову,
нахабою -- чіпляється до всіх
і втручається в усе.
Коли гроші олігархів на території твоєї країни --
виявляються її окупантами.
А спустошення моральне -- то, не від бомбардувань руїни,
а після пограбування власними чиновниками.
Полеміка заворушення розпочинається з тління невдоволення,
і з їдкого диму обурення.
Коли політики стають занадто схожими на пройдисвітів.
А на місце творчої еліти пропихаються гламурні дурисвіти.
Бунти ідей назрівають --
коли глобалізація
нав'язує всім свою цивілізацію,
а незгідних під корінь зрізають.
Коли держава хоче бути над народом,
а не з народом.
Тоді, багряним заревом спалахує бунт тексту.
В час його буревію --
гострі прописи букв
нагадують сокири та коси селянських повстань
безкомпромісними словами
як революційними загонами
штурмують речення бунтівні
засади панівної брехні...
Бунти текстів --
руйнували -- колоніальних імперій устої,
від них зазнавали поразок найсильніші армії в історії,
найжорстокіші диктатори боялись цього бунту --
більше будь-яких битв.
І Шевченкові вірші --
не що інше як бунт.
Україна є країною бунтівних текстів,
вони -- спротив тоталітарності літератури і країни,
в них виверження антидругорядної словоукраїни,
прорив блокади з бюрократичності,
визволення творчої зоряності --
красою, добром, всеможливою силою слова.
Текстобунт --
ударною хвилею здригає інтернет
і увесь світ,
ураганом зриває тверді палітурки
і з пусто-порожніх книг.
Атакує незручними запитаннями,
і перемагає несподіваними відповідями...
Наступ тексту це свобода мови,
і на його сторінках,
у своїх промовах, --
описуймо ідеали розмаїття
в гармонії Всесвіття...
Вільні твори як космічні світобудови душі --
скинуть вицвівші догми із панівної ніші.
Бурі текстів --
мов грози із хмар темно-синіх поетичних світів,
що написані нами,
напоють словами --
світогляди,
для буяння, для розквіту, для всецвітіння,
без них неможлива прийдешня
убрана в обнову поезії й прози, принадна
бунту світлого, -- літературна весна.


УКРАЇНА

Україна -- це я, це мова моєї душі,

що вибудована зі Всесвіту слів сущих,

і подарована мені моїми предками,

моїм народом,

це багатомільйонний простір людського розуміння

і спілкування.

Я поважаю всі нації, всі мови, та діалекти

як сузір'я, галактики, інші планети,

і співчуваю тим, хто забув мову свою,

якщо навіть надбав сто інших,

бо він все одно втратив багато себе, своєї душі.

Розбудую свій світ зі словоскарбів

і підіймусь зі своєю мовою до ідеалів всіх світів Земних і Небесних,

і хай перекладають її цінності на весь мовний Всесвіт.



КУЛЬТУРА

В неї безліч облич,
до яких припасовані мундири, та ділові костюми,
екранізовані персонажі,
і змодельовані перехожі.
Її риси творило античне мистецтво, й епоха Відродження,
її душу складали з молитв, і сонетів
прадавні жерці, і народні поети.
В ній історія людства, як сходження.
Вона вбрала мене у одежі часів,
намістила в міста, прив"язала до чисел.
Та, коли це здалося в"язницею, захотілось втекти,
геть, у зоряне небо, у інші світи...
Панна ця, промовчала до мене карпатськими горами
гордо,
українським сплакнула дощем,
вітром прошепотіла : із майстерні, не йди їз нічим.
І вертався до неї неначе у серце своє.
Як учений, досліджував думку, до атомів. Що вона є ?
У лабораторії космосу ( власній ) душі –
мої списані стіни, у формулах віршів,
тут в пробірках – слова,
на сторінках поля, і культури просторів обнова,
тут ідеї спалахують сотнями сонць,
це любов, і добро Земне
множене
на всеможливість
людських долів
як експериментів Богів.
Є в культури історії шлях до зміни усього,
у рядках найпрекрасніших змістів,
в формулах ідеалів живого,
ця історія – кожен хто став її плоттю, й душею світів,
в кого очі і голос її, хто світогляди
є, і сліди.
Ми по-сходах культурних пластів
із Землі, йдем до Всесвітів...