Микола Істин НОВА ЛІТЕРАТУРА

ПРЕЗЕНТУЮ НЕКСТМОДЕРНІЗМ

Вдосконалення і розвиток культури та менталітету, є безсумнівною
потребою людства. Одним з таких шляхів поступу вперед є розвиток
літератури, і її новий напрям – некстмодернізм.
Складова некстмодернізму в моїй літературній творчості вміщує в собі
класичні морально-етичні цінності, як будівельні матеріали, але без
консерватизму, тільки як елементи побудови нової системи цінностей.
Від модернізму, який заснований на концепції домінування форми над
змістом, з художньою суб"єктивністю, і який не є мистецтвом для
широких мас, некстмодернізм відрізняється принципово новим
підходом до свого кола поціновувачів. На моє переконання літературний
некстмодернізм має бути для широкого кола читачів. В некстмодернізмі
форма вже не домінує над змістом, а ідея проявляється в художній
формі.
Від постмодернізму некстмодернізм успадковує мистецьку свободу і
толерантне ставлення до культурного розмаїття. Але постмодернізм не
пробує покращити світ. А моя мета некстмодернізму це вдосконалення і
розвиток, і в цьому його наступність.
В некстмодернізмі є своєрідні шляхи розвитку космізму...
Некстмодернізм це нештучно створений мною літературний напрям. Він
проявляється внаслідок еволюції літератури, мистецтва, філософської
думки, і не тільки в моїй творчості, і в окремих творах моїх колег, з
заснованого мною в 2011 році літературного об"єднання "Планета
Наступного Слова" (м. Івано-Франківськ). Прояви некстмодернізму вже
присутні в творчості багатьох українських поетів і прозаїків... Нині
формується нова література, і вона вже пробивається до читача, з
оновленими філософськими моделями світобудови.
В цій статті, я хочу привідкрити завісу нового в літературі, і
презентувати некстмодернізм в своїй творчості. Проте, нагадаю,що лише
сам твір є тілом літератури, тому, тільки в ньому може бути
матеріальне підтвердження некстмодернізму, його арти-факт, і
відкриття...

  ПОЯВА НЕКСТМОДЕРНІЗМУ

Коли майдан як вулкан революційний
змінюється заворушеннями вуличної контрреволюції,
і ідеологія заходу
наштовхується на політтехнологію сходу,
тоді кулями по-народу
вистрілюють геополітичні війни,
з вини –
владолюбивих диктаторів,
і тоталітарних культур агітаторів.
І від військової операції
посттравматичні рани нації
не зализати ображеній політиці,
і не вилікувати обмеженій економіці.
Цій країні потрібні зміни
до глибини душі України,
щоб в її метафізичному небі світоглядному
відбулась поява некстмодернізму,
як новий виток розвитку,
розбудови людської, і розквіту...
Він у вірі в людей,
і в галактиках наших ідей,
у гармоніях з світом
і з Всесвітом,
у повазі до різноманіття –
життя.
В цьому краї, де античні філософи не ходили,
й люд хрестили мечем
і вогнем...
Україну, насправді, таки сотворили –
поети.
І в літературному слові, що дальше від класика,
розбудова її ДНК,
і успіху пріоритети –
в оновленні –
в самій людині,
і в її домівці – країні.

*

Опустіть молотки,
і розтисніть пальці,
хай випадуть цвяхи з руки,
які забиваєте в серце...
Щоби не забити наглухо, догмами, сердечні двері моралі,
за котрими вихід в принадливе розмаїття почуттів волі...
Віднесіть, як колись, на пункт прийому макулатури –
книги з нежиттєздатних ідеологій,
так вчиніть і тепер, з свіжовиданим сумнівного приданого –
обмежувальної культури,
її шароварних прошарків, й політтехнологій.
І не варто комплексувати
від квітів кульбаби страти.
Втрата Криму –
як пряник, що випав з кишені дитини, мала необачність,
дрібна неприємність,
порівняно з втратою рими,
з поразкою літератури
яка України структури –
основа
й обнова,
попри політичні баталії,
в економічних облогах.
Бо в країні, де олігархованими –
стають і землі й водойми...
Де закон як заноза
в нозі...
Де і небо –
душпастирі розподілили вже поміж собою.
Лише в слові –
можлива безмежна ідея свободи.
Із конструкцій словесних майструють письменники сходи,
ще незнані, нові, надможливі,
в собі,
і у Небі,
в них власна дорога
до Бога.
І в світогляднім полі
гармонія на Землі.
Душі – не в аскетичній печері долі перебувати обділеній,
а в галактиках космосу втіленій,
де добро всевимірів,
і любов між людьми,
де світи наші світяться щастями,
як найвищими задоволеннями.
Зужите, знекровлене значення слова, що в кайданах консерватизму,
лише поетичними перемогами можна звільнити,
і світи нові засвітити –
З артифакту некстмодернізму.
Як спалахи літературної революції.
Анотації культурної еволюції.
Творчого
явища – новопізнаного...

*
Вірю в космічних людей,
як в творців світів ідей,
особистостей з особливих материків,
з ще не відкритих планет – провідників,
нових рукописних небес...

І сумніваюсь
в пересічній цивілізаційній стадії,
в бездумній юрбі, як стаді,
котре, гонять пастухи геополітичні
на пасовища економічні,
видаючи владний батіг
за культурний оберіг.

Я хочу законів, які давали би кожному простір свободи,
як місце для власної світобудови –
свого сонця добра,
і землі його правди,
і щоб для літер літератури цифри не були б за перешкоди,
та законодавче підгрунтя не прокладало би зайвих меж
для феномену людських можливостей...

Бажаю аби в країні –
був і мій край,
а не руїна –
з мрій.

Тому, на противагу політичним ідеологізмам,
презентую некстмодернізм,
як розвиток філософії нових світів
в людях, і їх дивовижних відкриттів...


* * *
Створити сайт --
мов райський сад...
Де корабель космічний -- флешка.
Й навіть мобілки есемеска
несе в собі найвищий сенс...
В мій віртуальний світ --
повір.
На моніторі як душа,
а тіло стукає по клавішах.
Всесвітня павутина електрона --
скидає книгу паперову з трона.
Бо покоління що прийде без блату,
ніхто не вдіне в розкіш фоліанту,
за гроші не придбають собі слави
його безстрашні вільні самвидави.
А розлетяться світом інтернету
відверті вірші космосу поетів,
і загоряться зорі з їхніх творів,
закрутяться планети із промов...
Це інші інженери ідеалів.
Це модельєри всесвіту обнов.
Крізь конформізми, догми, й кон'юктури,
це пробивається нова література.


БУНТ ТЕКСТУ

Вибухає --
Коли тиск
на текст
цензурною стрілкою вже зашкалює.
А закон ставлять вище свободи слова,
і він безцеремонно обриває чиюсь розмову,
нахабою -- чіпляється до всіх
і втручається в усе.
Коли гроші олігархів на території твоєї країни --
виявляються її окупантами.
А спустошення моральне -- то, не від бомбардувань руїни,
а після пограбування власними чиновниками.
Полеміка заворушення розпочинається з тління невдоволення,
і з їдкого диму обурення.
Коли політики стають занадто схожими на пройдисвітів.
А на місце творчої еліти пропихаються гламурні дурисвіти.
Бунти ідей назрівають --
коли глобалізація
нав'язує всім свою цивілізацію,
а незгідних під корінь зрізають.
Коли держава хоче бути над народом,
а не з народом.
Тоді, багряним заревом спалахує бунт тексту.
В час його буревію --
гострі прописи букв
нагадують сокири та коси селянських повстань
безкомпромісними словами
як революційними загонами
штурмують речення бунтівні
засади панівної брехні...
Бунти текстів --
руйнували -- колоніальних імперій устої,
від них зазнавали поразок найсильніші армії в історії,
найжорстокіші диктатори боялись цього бунту --
більше будь-яких битв.
І Шевченкові вірші --
не що інше як бунт.
Україна є країною бунтівних текстів,
вони -- спротив тоталітарності літератури і країни,
в них виверження антидругорядної словоукраїни,
прорив блокади з бюрократичності,
визволення творчої зоряності --
красою, добром, всеможливою силою слова.
Текстобунт --
ударною хвилею здригає інтернет
і увесь світ,
ураганом зриває тверді палітурки
і з пусто-порожніх книг.
Атакує незручними запитаннями,
і перемагає несподіваними відповідями...
Наступ тексту це свобода мови,
і на його сторінках,
у своїх промовах, --
описуймо ідеали розмаїття
в гармонії Всесвіття...
Вільні твори як космічні світобудови душі --
скинуть вицвівші догми із панівної ніші.
Бурі текстів --
мов грози із хмар темно-синіх поетичних світів,
що написані нами,
напоють словами --
світогляди,
для буяння, для розквіту, для всецвітіння,
без них неможлива прийдешня
убрана в обнову поезії й прози, прекрасна,
бунту світлого, -- літературна весна.


* * *

Проповідник, тримаючи в руці біблію

промовив: тут Всесвіт.

А я завів його до будинку

і заперечив: -- ні в твоїх руках лише галактика,

а це Всесвіт, і показав на тисячі книг.

Зображення людської душі

знаходять на артефактах

ще до нашої ери...

Як не нахилити небо,

не зробити із зорів намисто

і не повісити його на шию,

так вірою в щось --

не обмежити всю багатогранність

і всеможливість людської душі...

Жодна книга на світі без людини -- ніщо.

Сама людина є найцікавішою книгою,

яку читаю,

і пишу...


ЛЮДИНА

Фройд шукав не там,
бо як би не вдивлятись в викривлені дзеркала сновидінь,
справжньої людини всеодно не побачиш.

Лише свідомість, що зложена з безлічі ідей
висловлених мовою, є – галактикою
де люди запалюють своє сонячне добро,
та оселяються на планетах любові,
й відкривають гармонійні орбіти свого космосу думок
для процвітання, і щастя, як найвищого задоволення
матеріями життя !

Жити на Землі
втіленим в матерії чуттєвих задоволень,
і старатись віднайти на ній
свій маленький рай –
доброгармонійний з природою , суспільством,,
і державою ( котра не повинна бути диктатором
по-відношенню до людської особистості,
а має стати другом...)

Використати Земну сходинку –
для освіти душі,
збагачення її досвідом матерії,
і ідеями свідомості...

В Душі – мапа у Всесвіт, міст до раю, план ідеалу...

Бути поетом – це як архітектором взаємодії
задля всещастя Всесвіту,
збагачення себе його всескарбами.
І поділитися з ним світу свого дарами...

* * *

Взяти чистий аркуш паперу,
написати на ньому -- як все має бути,
принаймні там, де є ти,
з твоєї точки зору істини --
який ідеал існування у Всесвіті має посісти...
Ці слова, що надцінні довірити комп'ютеру,
та розіслати по інтернету
усьому світу,
як свою формулу екстазу,
мов частину всесвітнього пазлу,
як свій проект,
чим, власне, і є -- текст.
Всі книги,
і блоги,
все людство --
є вихід за межі програми,
пейзажу природи за рами,
крок в інше єство.
І в своїй неповторності
на частотах своєї душі, у її абсолюті
одягнутись у всесвітні тіла,
і до доброгармонії з Богом
відкрити реальні дороги...
Певно ідолам ще не одним --
бути скинутим у Дніпро,
як світоглядам другорядним,
доки народить народ досконале добро.
Чисті аркуші авторам віршослів, на Землі роздавали,
без брехні напівправд,
непростий людський труд, --
опишіть ідеали.


ПРИРОДА

Я зрозумів її пориви,
я знаю її дороги,
її пошуки,
її бажання,
і мрії,
вони в мені,
вони в кожному з нас,
вона мій геній,
мій Бог,
і немає сильніших і могутніших за неї.
Людство одна з її лабораторій,
в безмежному Всесвіті проектування...
Будьмо її співавторами, –
співтворцями себе і неба...
Заводьмо дружбу з людобогами...
Лише не забудь народе –
що твоя мати – Природа.

* * *

Непомічати привабливості жінок

це все-одно що небачити чудових пейзажів природи,

відмовитись від споглядання безлічі зорів,

немилуватись розмаїттям життєвих форм і змістів,

це наче виколоти собі очі

обрізати вуха, носа, та язика,

каструвати себе

позбутись рук і ніг, і взагалі всіх відчуттів,

перетворитись на аскетичного пустельника

і лиш молитовно посилати прохання

до того хто обіцяв знову воскресити тебе людиною.

Знайте, не все як треба з нашою мораллю,

і з нашими ідеалами майбутнього...

Я як бунтар на майдані безлюдному

кричатиму Вам --

замурованим в культури

та вірування

Які замість розвитку заковують людину в обмеження

-- Знайте, не все йде як треба!

Направду -- нам потрібні еволюції і революції душ і тіл,

щоби шукати ідеали,

щоби знайти для себе Всесвіт щастя...

І хоч ми живемо втілені наче на своїх малих зручних островах

проте вони лише частина Землі,

а наша планета є сходинкою Всесвіту,

і нам треба буде йти далі...

Тому природа забирає тіло

і каже душі -- іди...


* * *

Бачу в твоїх очах невідомі світи,

незнайомі планети в просторах космічних,

непрочитані мною слова почуттів,

і мовчання в них райського співу птахів,

заглядаю у їх глибину загадкову

і втрачаю в юрбі цю красу, випадково,

як в оманливім леті зозулі

вже не відшукати тебе на Землі,

випадає все з колій, і кане у лету,

лиш не впадуть вірші перехожим під ноги,

не опалі листки --

не накриють сніги,

бо в поета перо чарівне, всеможливе,

бо мені не дано все прийняти як є,

бо поет у душі переписує світ,

де вірші -- це зірки, дум матерій проекти,

і будує незнані з любові планети

розмріявши Всесвіт

до щастя всецвіття...

Сотворити із слова свій космос душі,

Дарувати галактики віршів --

всім людям Землі,

це поетів -- орбіти, і долі.


*

То є велика справа
для малої людини
з далекої від досконалості планети
десь на задвірках неосяжного Всесвіту
мріяти про ідеали життя,
розкроювати і зшивати
в досконалі форми
філософськими ножицями і голками
матерії буття...
Варто стати астрономом
що відкриває зірки не лише в небі
але й в собі,
бо в людині теж є свої галактики з ідей
і планети чуттєвих втілень
що сяють в її душевних просторах...
Це дійсно діло
для тлінного тіла,
розпізнавати як мапи кладів Земних,
підбирати ключі як до раю Небесного,
у свої всеможливі
всесвітні втілення добра
в найяскравіші сонце-щастя,
в гармонії з усіма
людьми, богами, світами,
з усім –
таємничим і ще невідомим Всесвітом...
Поети планети
то душ людських космонавти
і ідеали існування засновані ними
будуть сяяти десь
в найпрекраснішому бутті
що є метою биття їхніх сердець...


Літоб"єднанню
"Планета Наступного Слова"
присвячую

ПЛАНЕТА НЕКСТ ЛОГОС

Це здіймання в атаку
під кулі сарказму, і чавлення іншості танком.
Вірші у самвидаві як цвіт на морозі, у березні,
перші ластівки в літературній весні.
Сісти за ці столи
як престоли ,
через подолання-
передпрезентаційного хвилювання,
до плювання на загальноприйняті погляди,
І живого читання прози свободи,
що була донині, обмежена догмами наче гратами.
Та уміння триматися стильно
(тими, кого для миті цієї народжено)
перед журналістськими фотоапаратами.
Цей несанкціонований захід,
як невідомої зірки схід,
не запланований методистами,
викликає в пересічного кар"єриста-
недоумкувате здивування,
як і у всіх псевдоморалістів , які після бою-
привласнюють мундири упавших героїв.
Ось вам –
Чиновникам продажним.
І літературщини клопам книжним.
Інші світи...
І другі Всесвіти...
Що не вкладаються в голови конформістів.
І виходять за межі консервативних змістів.
Цій убогій країні,що не знала розквіту.
І недосконалому світу.
Неокласикам.
Від Некстмодерністів.
Ось вам- вірші віртуальної контркультури,
креативної версії , нової літератури...


* * *

Вербально, перформансом, візією, --
проявляються у інтернеті поети,
на орбіти здіймаються наче планети,
приходять весною.
Тут живуть як вигнанці з реальності,
чи то агнці, пророки поезії у віртуальності.
Схід і захід тут їхньої слави.
Застигають, на сайтах закинутих, їхні забави.
Голограми примар
без контакту із їх авторами...

Всесвіт вмре без поетів, потухнуть зірки,
зникнуть за динозаврами люди,
і забуті боги, в саду райському гладити будуть трухляві гілки,
і нікого й нічого не буде.
Бо все втратить свій сенс, без красивої мудрості слова,
без зерна, як полова.

Усе менше читають...
І стомився Пегас перевозити гній,
заповідних віршів його крила чекають...
Вимирає поезій невизнаний геній.

І поети, -- лише особливі,
ті, що сонце запалять в душі,
що від їхніх поривів
предмети й слова стають сущі,
зможуть жити у всіх добрих сенсах й світах.
І не впадуть на стратах.
А проникнуть у сутність буття
всеможливих матерій всещастя...

Оприлюднені в часі та просторі вірші --
як сходи,
ведуть в ідеали,
у вище...



ОКУПАЦІЯ

Ідентифікація –
окупації,
це перший крок до визволення.
Як від російського вторгнення,
так і від будь-якого –
політичного,
культурного,
духовного,
захоплення,
і поневолення,
людини,
і країни.
Я хочу щоби моя держава
не була би окупантом мого права
мати власний світ,
і світогляд.
Самоствердження –
потрібне країні і особистості,
і захист незалежності –
від зазіхання.
З поневолення – мудро виходити до добра, любові, краси співвідношення,
з іншими.


*

Коли ти на дні,
лежиш
умиротворений безвиходом,
і залишається лише чекати з моря погоди,
зберігати сили,
і майструвати вітрила
для попутного вітру везіння,
і часу весла.
А доля ще більше затискає тебе –
в лещатах,
і обробляє наче деталь на станку.
Тоді, починаєш цінувати єдиний простір свободи
що ще залишився,
за порогом якого, виключаєш свідомість мов світло,
впадаючи в сон,
як в інший вимір існування,
де сновидіння – плюють на закони Земного життя,
але вони всього лише обрізки кінофільмів,
що поза монтажем свідомості,
в яких бачиш те що не потрапило на прем"єру осмислення,
що залишилося за кадром буття,
до чого добираєшся підсвідомими підвісними мостами,
котрі поєднують свідомість з невідомістю...
А під ранок,
розум награється дитячими пустощами зі снів,
і з чорного входу, відвідувачам –
він закриває двері душі.
І ти прокидаєшся, для змін,
бо люди народжені саме для цього,
людство пробуджене думати,
і з малої іскри ідеї –
спричиняти ефект перезавантаження,
і майбутнє оновлення –
суспільства і Неба,
починаючи з власних правил,
з якими набудуть гармонії інші,
роблячи крок із себе...


НЕКСТМОДЕРНІЗМ ЯК МРІЯ ПРО ВЕЛИКУ ЛІТЕРАТУРУ

Ще з дитинства, мене разом з усіма, намагались вишикувати по-стійці –
струнко, на піонерській лінійці,
вбиваючи в голову
дві доктрини головні –
комунізму ,
і атеїзму.
А я перекручував піонерські речівки
до анекдотизму,
і сміявся з них як з ідіотизму,
та викидав їх зі свідомості наче із дому безглузді речі.
А нині,
на двадцять третю річницю незалежності країни,
по-державному телебаченні,
на історичному побаченні,
нові "піонери" по-стійці струнко
вигукують гасла лунко.
І перефарбовані політики,
та пристарілі фанатики,
знову всім в голови вдолблюють –
чергові дві ідеї,
чи ідеології,
роблячи людей громадянами
в яких мізки з двома звивинами.
І ніякого тобі різноманіття людських світів.
І жодного відкриття інших форм і способів життів.
То дрібниця, що закину кар"єру
через безлику маршируючу в ногу юрбу
осяяну однаковими клонованими ідеологемами.
Головне – створити Літературу
як побудову нового арт-простору,
що стане як небо ( побачать яке не лише в телескопи ютубу ),
яка розіллється ідей океанами,
відкриється новими землями
населиними неповторними людьми.
Розмаїття матерій краси
за межами ще незнаного задоволення –
вкласти в рукописи,
це поезії – надзавдання.
В людську культуру –
пізнанням , і творенням
вноситься, втілюється –
некстмодернізм, як мрія про велику літературу.

* * *

Майстрові слова невизнання не страшне наче пустеля,
бо посеред людської пустоти
слова лиш справжні спраглим за джерела
і дереву з ідеї прорости.
В безоднях, в безнадіях, там де мрії ----
знецінились мов висохлі моря,
лиш той не пропаде, в кого в душі -- ріки поезії,
і береги добра.
Як сотворити із нічого щось живе --
заклав Творець у дивний дар поета.

З самоосмислення першооснови небуття
з'явилося, заколосилося усе.

Так літератора перо --
випише гори, і поля, і зорі...

Матеріальні сяйва міст мов міражі,
без світла мудрих слів погаснуть неживі.

А у пустелях розцвітуть сади --
невиданих літературних див.



* * *

Вища література --

це вихід

із матриці тоталітарної культури.

І вхід

в вільний світ цінностей,

де вибір побудов

власних світобудов.

В доброгармонії всесвітностей.

Справжня поезія -- не ідейне сміття,

а проекти ідеалів буття --

з безлічі планет і зірок усещастя

в душах людських

і в орбітах поєднаних з Богом.

За всесвітнім порогом,

ще недовідомим,

що є спільним домом,

задоволення всевідчуття того раю,

якого всі сущі шукають.


СТВОРЮЮ НЕКСТМОДЕРНІЗМ

Боже, які тяжкі нині втрати
в усієї Ураїни, і в моєї мрії...
Гинуть у братовбивчій війні солдати.
І зазнають поразок мої поетичні армії.
Й наші помилки –
вибухають знов як Чорнобиль.
За втраченим справляємо поминки,
і тим, ще більше розятруємо біль.
Нам потрібне не оплакування,
а оновлення,
не пропасти в закутку
а шукати шляхи до розвитку.
Цей час для перетворення ,
переродження, –
країни,
і людини.
В цю похмуру пору, видозмінюється навіть усвідомлення Бога.
Тому, майструю противагу
до старої системи цінностей, що не спрацювала,
не наблизила ні мене ні інших до ідеала.
Відкидаю корумпований ідеологізм...
І створюю некстмодернізм,
як іншу –
літературу,
нову культуру,
як нішу –
свободи,
і правди,
для світобудов
безмежжя добра народів,
і особистості
примноженій щастям розмаїтості.