КОСМОС ДУШІ (Вибране)

Я дарую галактики перехожим,

тим, яким по-дорозі зі мною

до ідеальних світів... 

  (" З галактик Космосу Душі")  

    Ці вірші вибране з первинних галактик душі, написані ще на зорі моєї творчості. З часом, ідеї з них трансформувалися (еволюціонували) в наступні світогляди... Але "Космос Душі" залишається для мене однією з центральних тем в творчості, і є своєрідним стержнем, фундаментом для подальших побудов...

ПЕРШООСНОВА

Що було першоосновою

коли спочатку не було нічого ...

"Ніщо" – існувало само в собі

на рівні ідеї :

"існує те що не існує нічого",

 ця ідея творила свою матерію,

до розвитку яку штовхало

відчуття того що буття ліпше від небуття,

усе це є – самоідея першооснови,

або просто Бог,

що творив, примножував, збагачував буття...

Та як далеко ми від нього, його світів...

Десь в дорогах ми втратили Бога...

І тепер шукаємо ті невідомі ідеали,

в світі що є загадкою,

бо в ньому багато недосконалості,

і його горизонти то смерть...

Але, людська свідомість створена з ідеї добра,

її мета – істини й ідеали життя,

вона безсмертна як першооснова,

з якої походить,

її час то вона сама.

Ми входимо в розуміння цього

як космонавт в інші виміри існування...

      ***

Розсипало Небо планети і зорі,

і випали ми із правічних просторів,

мов з теплого дому, у зими Землі...

Де ж та в ідеали Всесвітня дорога ?

У куряві смерті не бачимо Бога...

Чому ми йдемо по-золі ?

Збираю із смальти мозаїку світу...

Як камінь об камінь вже іскра і світло...

Так думка до думки – вже погляд,

у сутність земну і небесну – світогляд.

І кожна людина,

мов глечика з глини,

десь чогось уламок,

малий черепок.

Лиш разом наповнитись змістом ми зможем,

і світобудови мозаїку зложим,

немов піраміди,

із слова збудуємо сходи –

у сутності щастя,

матерій всесвіття...

Підніме хтось вірші припилені часом,

колись непрочитані,

незрозумілі,

втикне мої твори –

в всесвітні простори,

наче необхідний живопису монументального мій елемент,

й відкриє галактик немеркнучі зорі,

й зіллється із вічністю світу момент...

      ***

Істина буття – є опорою для свідомості, вона – це світи щастя. Дорога до неї в цьому світі – це мудрість, справедливість, і добро. А дорога зла – не принесе людині щастя. Щастя може дати лише істинне буття. Зло треба вигрібати з душі, як сміття.

        ***

У світі зваб земних нечистоти, і сумнівів, і хитрих компромісів із совістю, не проміняй за гріш велич душі, не заблукай в собі, і в темряві шляхів неправоти. Не будь у долі іграшкою ти. Будь сонцем – що освічує шляхи до істини. Будь істиною ти !

        ***

Ми в масках дороги, і душі одіті в убори часів, і сьогоднішніх цивілізацій, світоглядів, і ситуацій, відносних умовних світів на планеті тендітній. Але не лише маски й одежі усе це. Це ми нині в чомусь малі і відносні, й обмежений наш небокрай у великому Всесвіті... Й нам, ще рости, і шукати, у собі, і в інших, ті виміри істин гармонії різноманіття, той Всесвіт, і рай...

      ***

Кажуть серце не камінь,

та часом, воно кам"яне,

з нього замки будують

в які нас не пустять уже,

в мрії пишні палати.

І доля тебе не озве,

не зупинить часи, і дороги,

й утрачені нами світи доль весни і природи.

І уже не парадні, прості,

двері в замки людської душі

віднайти лише зможеш.

Але не увійти,

лиш заглянути в замка щілину,

хіба цього досить ?

Цього мало мені і тобі.

І тому, розбиваєм гранітні серця кам"яні.

І шукаєм планети нові,

щоб на них будувати світи всеможливі свої...

      ***

Відчай – простір без меж,

степ самотній,

пустеля спекотна...

Утікаєш у тінь,

де ліси чужих лиць,

та коли не знаходиш в них дім,

надто холодно в лісі людськім,

і від сірості буднів,

від сутінків відчаю ніч наступає у нім.

Світлим ранком заблукані долі краї покидаєш,

йдеш до моря,

надії вітрила жадають нової землі,

і шукаєш в далеких морях землі ті,

та нема островів в них добра,

лише море розлите печалі пливучого дня.

Корабель твій в тумані,

у самообмані життя.

Насправді ж –

в життєвому морі є безліч земель островів, і світів...

Й ти щастя свій дім можеш сам збудувати

з планет – близьких днів...

      ***

Мрійлива пташка

з дивними очима

на мене дивиться.

Хто я її такий ?

Гніздечко моїх

мрій пильно вона огляне,

і зачеркне крилом

світ золотих надій.

Кохана пташка з дивними очима

вже не повернеться у час який минає,

минає все на цій Землі, і ми.

А я піду в душі своєї світ,

шукати в ній того що не минає,

що не мине ніколи і ніде,

у ній зів"яла квітка розцвіте,

і знайде на планетах місце своє –

різноманіття долі і життя,

Всесвіт і Бог,

бо я без них не я.

Мрійлива пташка

з дивними очима

на мене дивиться.

Хто я її такий ?

Щастя Земне не відлетіло ще...

      ***

Я люблю дивитися на зоряне небо,

в ньому є неземні надії,

свобода і таємничість,

воно – як другий світ для моєї душі,

для мого життя.

Дивлячись на нього,

я забуваю про земну суєту,

заспокоюю душу величністю і нескінченністю буття.

                                 * * *

О, скільки їх,

планет людських світів

утрачено, з незвіданих орбіт, і їхніх --

скарбо-життів --

прекрасних і принадних,

морів добра, і жестів благородних...

Я би помер давно, дорогами розп'ятий,

прибитий втратами гіркими до Землі,

якби на небосхилі --

не піднятий

цим Всесвітом, де ми єдині всі --

у космосі --

безсмертної душі,

в її гармоніях надії щастя наші...

І в мріях я лечу планетами майбутніх

Воскреслих і новітніх

Чудес світів життя,

У Всесвіті буття

галактиками буду

у всеможливих сенсах

матерій осяйних...

Й від ворога тому --

я мир таки прийму,

що разом Всесвіт ми,

Будь Всесвітом і ти...

Йти в добро -- до побачення,

відкуплення з пробаченням

то до планет утрачених --

у Всесвіті мости...

         ПОМИЛКА

 ... І після помилки, величиною атомного вибуху,

й радіаційної руйнації упадку духу,

в викривленому просторі загубленого часу,

у куряві хаосу,

шукайте просвітління,

як розуміння

що головне є – саме життя,

а не форма в якій воно перебуває.

І навіть найменше добро, яке маєш ще,

є ліпше за небуття.

Просто людині дано помилятись,

і з цим треба рахуватись,

бо віднімати

природно, як і додавати.

І усьому свій час,

час оплакувати, і час –

класти на терези психологічної неурівноваженості

переважаючої помилковості,

  противагу – з розважливості...

А далі, треба загладжувати рани.

Так як природа заліковує несприятливі стани,

і знов проростає,

і життєбуяє.

Так же розцвіте, і сонячним щастям засяє

  ваше життя,

колись, десь, в цих, або в інших світах,

коли обов"зково долетить (як добра душе-ідейний птах)

в райські сади майбутнього всецвіття !

         ЕКОЛОГІЯ ДУШ
    Не кидайте у Душу зайве слово-полову. Не засмічуйте  життєбудову її (хай чужу). Не затьмарюйте  дня її настрою доброго світу. Не отруюйте димом чадним неудач її мрії повітря. Будь як сонце привітним як треба тепла твого, й світла. І дощем, коли треба пролити  на долю чиюсь доброти. Або вітром всесильним (як зможеш), чи морем бурхливим. Будь усім чим захочеш, та, в тім, гармонійним буть треба. Щоб красою цвіла, щоби щастям буяла душа. Екологія душ найгуманніша людства потреба. Коли буде вона – то загоїться рана суспільна, що від зіткнень людей,  їх ідей, від гарматних громів, і від пострілів слів. В радіації зла научися хоча б виживати, і очищувати, і шукати дороги життя.
 

                   ДУХОКРИЛА

Душа не вмирає,

десь у потойбічному світі мандрує,

у всесвіті таїн літає,

з матерій -- ідей генерує...

Із першооснови в ній сила.

Мета ідеалу їй мила.

А дім її всесвіт величний.

Душа необтяжена злом має крила,

І недруг для тих духокрил Земний звичай,

Бо так не буває --

Щоб клітка для крил була раєм...

А душам творити світи всеможливі, --

і форми, і долі, планети мрійливі,

і безліччю тіл прорости і розцвисти,

матерію, й час, одягати, носити...

І жити усім чим лише забажають...

Із Богом й буття розмаїттям надбають --

Гармоній прекрасних, величних, космічних...

Лиш це, я надіюсь, назву колись раєм,

Який будувати душі, що літає...

      ***

Ми можемо мандрувати у Всесвіт, і шукати нові світи... Але планета Земля як мати для нас  є, і буде, близькою і рідною (незважаючи на неоднозначні стихії природи), навіть за мільйонами кілометрів, років, перетворень... Так само, як і мати та батько, у первинній галактиці життя залишаються найріднішими планетами, зі своїми : добра і любові – космічними гармоніями розвитку у майбуття...
 

    (Прозопоезія)

  Зірці по-імені Ліна присвячую

  ДО ТЕБЕ

  Про кохання складають вірші, та його проза прекрасніша за поезію... Ти сподобалась мені з першої ж миті якої я тебе побачив. І ти була як зірочка, що світила в мою душу... А я нерозумний подумав : – ну що мені з зірочки, коли в небі мрій стільки усіляких великих планет... І я опускав очі, і блукав по Землі людськими світами... Та замість весняного цвіту, Земля оберталась до мене жовтими листками. І коли я зводив погляд до Неба, то завжди бачив тебе  –  свою маленьку зірочку, що так привітно світила мені ( видно ти таки дарована мені небом ). І я все частіше, й частіше , став задивлятись на тебе... І навіть подумки інколи казав собі : - а може вона справді світить для мене... Але ж між нами така космічно-неземна відстань...Хіба ж це можливо щоб ми були разом ? Та ти сама стала наближатися до мене... І, з наближенням, ставала все яскравішою. Як сонечко, ти освічувала і зігрівала моє життя. І в тому зближенні я побачив що ти прекрасна планета, та яку я так шукав... І зрозумів що тебе треба відкривати... Мені захотілося теж наблизитися до тебе... І я побачив чудову, чарівну природу кохання... Я збагнув, відчув яка ти прекрасна, знайшов в тобі світ для себе. Яке це невимовне щастя, коли в космічному хаосі, людино-планети поєднуються на Землі, збагачуючи одне одного принадними почуттями взаємного кохання, і воно своїм милим, добрим промінням освічує всі життєві шляхи радістю, надає їм особливої цінності, цікавості змісту... Звісно, життя усьому посилає свої випробування, але сяйво розділеного кохання сильніше за темряву земну і небесну. Лінка, ти світ мого кохання, планети нашого доброєднання, з галактики щастя !



      БОГ

Все ж  направду, де є архітектор  від Всесвіту,

мегамайстер-творець Бог-отець.

Дивно що не з"являється...

Де дівається ?

Чи збагнув недоладність творіння,

і покинув людину,

й систему сонячну залишив на тління.

Проте, Вишньому вдячний я  за Землю що є,

навіть попри бруд,

і вірші йому присвячую,

бо ліпити планети великий труд.

І мій світ, все моє –

це також його – галактичне.

Нам лиш з Ним можливе добро всеохоплююче.

Та, людей не провідує зараз, тому

що вони називають його іменами не тими,

і ліплять статуї не по-статурі,

і лиця малюють іншими.

Людству віруючому в богів,

не забути би

що не можна бути правим без правди.

І треба пізнати Бога насправді.

Летіти до Нього думками,

світами,

на омріяних крилах.

Його подих відчути у своїх вітрилах.

Проявитись, відбутись – світом власним,

і Всесвітом з Ним.

        ***

Моя точка опори –

це куля мозкова добро будуюча,

руйнацію недопускаюча,

її космічна мова  багатообіцяюча,

шлях людський виправдовуюча,

і втілення любові планети

тут де реальний світ моїх цінностей,

і мапи цільностей,

еволюції сходинкові гори,

все це – є життєдальне добро-буття земне,

з нього вирушаю в космос осмислення,

в світи вічних ідей,

і в високих побудовах

в душе-галакто-просторі

засвічую їх далекі плането-зорі,

промені яких як маяк

для сьогодення

і майбуття –

Всесвіту різногалактичного,

і знову повертаюся до земних смисло-речей,

світу цього, малого,доброго,

як до бази життя практичного,

де людиною на Землі нині будучи

пливу за долі течією до пори...

        ШЛЯХ ТВОРЧОСТІ

    Залишаю в шуфляді застарілі інструкції.

Знімаю приземлений компас з руки.

І маяк на березі вже непотрібний.

Бо в творчості знаходжу все що треба :

в ній свобода істини,

і ідеали в ідеях,

та в втіленнях,

вона життя, 

його безмежність космосу душі,

де народжуються нові вірші,

як зірки, як планети,

як космопростори, з галактиками,

де минуле видозмінилося,

трансформувалося,

втілилося гармонійно 

в розмаїття розвитку істинних цінностей,

в нових світоглядах, і світобудовах...

      КОСМОС ДУШІ

Моя особистість складається з :

я-щастя в формі життя,

яке присутнє в безлічі розмаїть моїх я,

в шляхах вседобра,

на планетах любові,

у зорях світла істини,

що описані в творах,

між якими злагода гармонії розмаїття.

Вони основи, маяки, плани,

і шляхи розвитку,

та співвідношення з людьми, з Всесвітом, з Богом ...

В них моя матерія розмаїття,

сила волевиявлення,

скарбниця пам"яті.

Вони мої переконання-уподобання,

що підтримують світлом висловленого,

і орбітами обдуманого, –

загальні гармонії в душі,

і її втілення, та стосунки земні.

Їхнім поетичним випромінюванням –

не допускаю руйнації,

очищую душу,

перетворюю помилки і навіть зло на доброякісну ніч,

колиску майбутніх світил...

Ними прокладаю траєкторії

до багатоваріантності блага,

всеможливості, безмежності, форм і змістів щастя,

його ідеалів буття,

як істини життя.

Вони мого мислення мова,

як змістоформи душевтілень.

В них моя твердиня духу,

і сила думки,

моя безсумнівність цінностей,

іншоцивілізація на Землі,

і еволюція свободи істини у Небо...

Їхні чорні рядки як родюча рілля на світлім,

в світі,

у Всесвіті...

Мандрую душею як космосом,

живу то на одних то на інших ідейних планетах.

Сяйвом матерії мислення,

відзеркаленням моєї душі,

побачиш їх у творчому вимірі існування,

в наступних галактиках тексту Всесвіту...

      (Есей)

    ІНЖЕНЕРІЯ ДУШ 

  Я не претендую на приватизацію істини, а те, що моє творче ім'я Микола Істин, це назва людини, що шукає компоненти істини, і створює з них формули істини буття, її ідеалів, для себе, які можуть бути корисними і для інших.. . Кожна людина може бути творцем філософських ідей, інженером власної душі, співтворцем світу, Всесвіту...       На мій погляд, навіть релігія не може приватизувати істину. Я сприймаю релігію як частину Землі, і Неба, і готовий співжити, співпрацювати з тим добром, яке вона в собі несе... Але я ніколи не погоджуся з рабовласницьким ставленням релігій до людини (яке є в більшості з них). Примусове нав'язування, часто недосконалих моделей життя, релігійними вченнями, є неприйнятним, як і неприйнятне для мене їхнє посягання на власний розвиток особистості. Людиною має ставитися питання ступені істинності тої чи іншої релігії...   Жодна релігія, і жодна культура, не приватизувала ні людську душу, ні духовний світ, вони існували задовго до виникнення цих релігій та культур, і можуть існувати після них ( що і відбувається при зникненні давніх релігійних вірувань та культур).   Хтось вірить в Бога, і я теж вірю, і хочу добра з ним. Але також я вірю в людину, в її творчу силу, в істинно прекрасний ідеальний розвиток людської душі...    

              (Есей)

    СВЯТО ДУШІ

  Свято душі можливе лише коли вона щаслива (власне, як і щасливі будні теж). Щастя, як найвище задоволення умовами свого існування, то лише маленьке свято, "як синиця в руці", але й воно прекрасне.   Проте, людській душі потрібно більшого...І це більше, є істинні ідеали буття, лиш вони, як безліч зоре-ідей і плането-втілень душі, у всеможливих формах, у володінні матерією і часом, в гармоніях з Всесвітом, в їх доброму сяйві задоволень, лише це досконале щастя є моєю метою. Але до неї непроста дорога через розвиток космосу власної душі, становлення її галактик, і пошуків гармоній з Всесвітом...   Яке дивне і невідоме створіння цей Всесвіт... Але він дав людині можливість самій обирати, і творити, свої цінності буття... В безсмертній людській душі зерна розвитку не тільки власного життя, але й Всесвіту. Будьмо істинними галактиками Всесвіту, розбудовуймо себе і його...